Сіверщину називають землею храмів, духовних святинь православ’я. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Майже 50 його поколінь жило в різних епохах - від княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях.
Цікавою виявилася розповідь отця Миколи, який є духовним наставником мешканців села Грем’яч. Він розповів, що в нашому селі протікає річка Грем’ячка, яка поділяє Грем’яч навпіл, тому до 30-х років ХХ століття на території села існувало дві церкви: на правому березі Грем’ячки – Михайлівська церква (територія сучасної лікарні), а на лівому – церква Різдва Богородиці (територія колишньої допоміжної школи-інтернату).
ЦЕРКВА РІЗДВА БОГОРОДИЦІ
Церква Різдва Богородиці побудована у 1747 році, прибудови першої половини ХІХ століття.
На свинцевій дощечці, яку було знайдено в алтарі, написано: «З благо-словення преосвященного Амвросія Дубневича та з володіння … панів Корсаків, та зі священства ієреїв Михайла та Іосифа Корейшов, коштом парафіян, у рік 1747».
У 1848 році цей храм оновлено зусиллями священика Григорія Полторабабина. Він облаштував за власний кошт чудовий іконостас з образом святого Миколая в срібній ризі (1500 карбованців). Друга ікона пречистої Богоматері в срібній ризі профінансована жителем Почтовим, якого відпустив на волю поміщик Ладомирський.
Дерев’яна тридільна триверха церква. Всі три зруби гранчасті, причому в плані – це прямокутники зі зрізаними зовнішніми кутами. Це надає динамічності формам зрубів і верхів. Всі верхи двозаломні. Протягом першої половини ХІХ століття з трьох боків перед входами прибудовані невисокі прямокутні притвори з двоколонними східцями. Обабіч бабинця й вівтаря прибудовані ще менші зруби утилітарного призначення, які підкреслювали монументальність основних об’ємів храму.
Збереглася навіть інформація про кількість прихожан:
1770 рік - 530 чоловіків та 624 жінки;
1790 рік – 560 чоловіків та 508 жінок;
1810 рік - 525 чоловіків та 548 жінок;
1830 рік – 529 чоловіків та 570 жінок;
1850 рік – 550 чоловіків та 589 жінок.
Можливо, кількість прихожан тільки б зростала, але 18 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України ухвалив Декрет про відокремлення Церкви від держави. Почалися репресії проти церкви.
31 травня 1921-го при Народному комісаріаті юстиції Української СРР під керівництвом Івана Сухоплюєва створили Ліквідаційний відділ із відокремлення Церкви від держави. Видані ним і його губернськими й повітовими відділеннями директиви, інструкції та обіжники повинні були контролювати дотримання законодавства про культи, реґулювати відносини між державними установами та церквою, вести облік духовенства, вирішувати міжконфесійні суперечки. Насправді ж мав одне завдання — знищити Церкву.
Голод 1921—1922 років більшовицька влада використала як привід для вилучення церковних цінностей. Газета «Известия» 26 лютого 1922-го опублікувала постанову Всеросійського центрального виконавчого комітету, щоб місцеві ради в місячний термін вилучили із церков «все драгоценные предметы из золота, серебра и камней». У центрі й губерніях для проведення конфіскацій створили спеціальні комісії з «найвідповідальніших працівників».
Ідеологію й механізми репресій проти церкви розробляв Лев Троцький. 1925 року для об’єднання всієї антирелігійної пропаґанди під загальним партійним керівництвом засновано Спілку войовничих безбожників. Очолив її Омелян Ярославський. Спілка мовами народів СРСР видавала газету «Безбожник» і часопис із такою ж назвою, засновувала антирелігійні музеї, організувала атеїстичні семінари. Окрім того, виходили журнали «Антирелигиозник», «Воинствующий атеизм», «Юные безбожники». При Спілці войовничих безбожників діяли спеціальні курси — очні й заочні — для підготовки пропаґандистів наукового атеїзму.
Найбільший сплеск антирелігійної кампанії в Українській СРР припав на кінець 1920-х—початок 1930-х. У червні 1928-го ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про релігійний рух і антирелігійну пропаґанду». Незадовго перед тим, у травні, Наркомат освіти скликав перший Всеукраїнський з’їзд безбожників. На ньому створено Спілку войовничих безвірників. А 11 березня 1930 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет — попередник Верховної Ради — ухвалив рішення про знищення храмів. Пункт перший: «Забезпечувати негайне використання всіх закритих молитовних будинків для культурно-освітніх потреб, щоб найшвидше колишні вогнища дурману перетворити в будинки пролетарської культури і розваги». Пункт другий: «Недобудовані молитовні будинки та закриті пристосувати для різних громадських потреб, а в разі неможливості негайно розібрати».
Перед тим, як перетворити церкву на клуб, школу чи комору, комуністи й сільські активісти знімали з храму дзвони та хрести, спалювали богослужбове начиння, знищували ікони й іконостаси. На банях храмів замість хрестів з’явилися п’ятикутні зірки, червоні прапори. В одному з українських сіл активісти організували в сільбуді суд над іконами, які здали місцеві члени партії, комсомольці й деякі налякані селяни. Перед початком ікони розклали на дорозі до сільбуду так, щоб кожен, хто проходив, наступав на них.
У деяких селах комсомольці й представники сільської влади влаштовували антирелігійні «червоні карнавали». Перед натовпом односельців заходили в церкву в шапках, розбирали церковне майно. А сільські активісти проводили кампанії проти народних і релігійних свят — «забобонів» і «пережитків». Напередодні в новостворених сільбудах, клубах, хатах-читальнях місцеві вчителі або прислані з повітових і губернських центрів пропаґандисти проводили антиріздвяні, антивеликодні чи загалом антирелігійні бесіди й давали вистави.
Грем’яч не став винятком. Після 1930 року церкву Різдва Богородиці знищено.
МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА
Михайлівська церква побудована у 1896 році на місці церкви святого Варлаама. Про назву дізналися з напису на камені. Розташована була на території маєтку Корсаков.
У церкві чимало старовинних книг: Євангеліє (1677 р.), «Устав церковний» ( 1682 р.), «Апостол» (1689 р.), «Требник» (1732 р.), «Служебник» (1685 р.), «Часослов» (1742 р.) тощо.
Чимало прихожан було і в цій церкві:
1770 рік - 503 чоловіки та 490 жінок;
1790 рік – 536 чоловіків та 5.. жінок;
1810 рік - 534 чоловіки та 560 жінок;
1830 рік – 602 чоловіки та 623 жінки;
1850 рік – 639 чоловіків та 638 жінок
З 1937 року в Михайлівській церкві був клуб.
Цікавою виявилася розповідь отця Миколи, який є духовним наставником мешканців села Грем’яч. Він розповів, що в нашому селі протікає річка Грем’ячка, яка поділяє Грем’яч навпіл, тому до 30-х років ХХ століття на території села існувало дві церкви: на правому березі Грем’ячки – Михайлівська церква (територія сучасної лікарні), а на лівому – церква Різдва Богородиці (територія колишньої допоміжної школи-інтернату).
НЕДОБУДОВАНА КАМ’ЯНА ЦЕРКВА
На території села була третя недобудована церква.
У 1915 році князь Голіцин виділив кошти на будівництво храму (територія навпроти сучасної автобусної зупинки). Оскільки Михайлівська та церква Різдва Богородиці були дерев’яними, нову вирішено будувати з каменю.
Церква не була добудована, тому що відбулась Жовтнева революція 1917 року. За розповіддю мешканця Назаренка Івана Петровича (1923 р.н.), нині покійного, ця церква мала три куполи, але в 1933 – 1934 роках її розібрали, а цеглу використали для будівництва кінотеатру, а також для будівництва школи в с. Кам´янська Слобода.
Кінотеатр не зберігся до наших днів, був зруйнований під час Великої Вітчизняної війни. А от до школи і досі ходять діти.
Сьогодні на місці зруйнованої церкви стоїть хрест.
ЦЕРКВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Репресії продовжувалися. «Безвір’я поширюється чимраз більше, до церкви ходять старі та куркулі», — писали в радянських газетах. Або: «Селянство відійшло від церкви й попа». Та нові свята й обряди не витримували конкуренції з релігійними. Уцілілі священики й далі хрестили дітей, тільки вже частіше не в церкві, а вночі в хаті. Якщо молодята й не вінчалися, то благословення у батьків усе ж брали з іконами. А про похорони без відспівування казали: «Загребли, як собаку».
Наступ на церкву в СРСР припинився після нападу гітлерівської Німеччини. У вересні 1941-го було розпущено Лігу безбожників, перестали виходити антирелігійні часописи. Вдячний за полегшення тодішній глава Російської православної церкви митрополит Сергій (Страгородський), вітаючи Йосипа Сталіна з 25-ю річницею Жовтневої революції, назвав його «Богом вибраним вождем». Телеграму владики 9 листопада 1942-го надрукувала газета «Правда». У вересні 1943 року з дозволу Сталіна його обрано патріархом Московським і всієї Русі. Виник термін «сергіанство» — політика цілковитої лояльності керівництва Церкви до комуністичного режиму.
Після того, як церкви були зруйновані, нову відкрили у приміщенні складу, що знаходився у центрі села. У 1947 році церковне майно було перенесене до звичайної сільської хати, до якої з часом зроблено прибудову.
У цій хаті зараз і знаходиться єдиний на все село Грем’яч храм - Будинок молитви Різдва Богородиці.
Дуже посприяла у нашому розслідуванні Бадай Марія Гнатівна (1930 р.н.). Вже кілька років поспіль вона виконує обов’язки дзвонаря.
Вона згадує: «Коли руйнували церкви, мешканець села Грем’яч Іван Катеринчук сховав на горищі давні ікони Матері Божої та Спасителя. Зараз вони знаходяться у вівтарі Будинку молитви, як і чимало інших ікон із зруйнованих храмів».
Марія Гнатівна додала, що:
- до 1960 року священиком був отець Захар,
- 1960 - 1982 – отець Ніл,
- 1982 - 1986 – отець Анатолій (монах),
- 1986 - 1988 – отець Іван,
- 1989 - 1990 – отець Борис,
- 1990 - 1992 у Грем’ячі працювали отці Стефан, Петро та Григорій,
- 1992 - 1997 – отець Іван,
- з 1997 – отець Микола (Садовий), який і нині працює духовним наставником.
ЦЕРКВА Є!
За сприяння колишнього народного депутата Ігоря Рибакова у нашому селі збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Вона побудована на місці колишньої, з такою ж назвою, яка була зведена у 1747 році, а зруйнована – 1933 році. Освячення місця під забудову церкви відбулося 16 квітня 2014 року архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм.
Освячення збудованого храму відбулося 2 листопада 2014 року архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм. В освяченні нової церкви взяли участь Ігор Рибаков, священики з райцентру, Семенівки, Авдіївки, Орлівки, Блистави, Чайкиного та Костобобрового. А на свято Казанської Божої Матері богослужіння було вже в новому храмі.
Немає коментарів:
Дописати коментар